— Саме так. Як ви пам'ятаєте, я передбачав це ще в проекті польоту. «Промінь» буде зручною перехідною станцією в безповітряному просторі, звідки в першу-ліпшу мить можна вирушити додому чи в дальшу подорож. Водночас він служитиме досконалою обсерваторією та радіоцентром, який, не зазнаючи атмосферних перешкод, підтримуватиме зв'язок з Землею. Словом, «одним махом кількох мух побивахом!»
— Блискуча ідея! — посміхнувся Северсон.
— Але не оригінальна.
— Отже, наказати Краусу, щоб він починав підготовку?
— Це залежить тільки від вас! — Навратіл підморгнув по-змовницькому і поклав руку на плече Северсона. — Ви сьогодні наш капітан, на якого ми звіряємось.
Скоро по тому весь «Промінь» ожив, як розворушений мурашник. Відчинились бічні дверцята, і з зорельота вийшли в безповітряний простір люди в скафандрах. Плавними рухами вони наблизились до корми велетня, де лишалися прикріпленими ще три допоміжні ракетні літаки. Відчинився і головний вантажний люк. В ньому з'явились дві людини, які тягли великий металевий поплавок. Невтаємниченого спостерігача ця картина, мабуть, вразила б: люди, здавалось, не докладали ніяких зусиль. Але так воно й було насправді: в міжпланетному просторі найважчі вантажі майже зовсім невагомі, тут не почувається сила тяжіння.
За якихось півгодини металевими поплавками були обладнані всі три допоміжні літаки — «Стріла», «Сокіл» і «Чайка»; до першого з них було перенесено все потрібне обладнання. І нарешті в кабіні управління «Променя» прозвучав голос Крауса:
— Приготування закінчено!
— Вертоліт не забули? — запитав Северсон.
— Він на своєму місці.
— Човни перевірені?
— Гак, все гаразд. Ніяких пошкоджень.
— Тоді готуйте «Стрілу» до старту.
***
Склад екіпажу експедиції на Кварту вирішили визначити жеребкуванням. Ніхто не наважився проситись у політ на «Стрілі», але кожен цього прагнув: адже цим визначалась честь побувати першим на незнайомій планеті незнайомої сонячної системи.
Жеребок витягли академік Навратіл, професор Мадараш, Цаген, Свозилова, Грубер та Краус. Капітаном «Стріли» було обрано Навратіла.
Перед вильотом до каюти Навратіла прийшов Северсон. Він мовчки стояв у дверях і збентежено гладив кишеню, як школяр біля дошки.
— Що у вас таке, друже?
— Хотів би вас попросити… Чи не можу я полетіти разом з вами?
Навратіл вражено звів густі брови:
— Як це? Чому? Адже ви не витягли жеребка. «Промінь» можуть покинути не більш як шість чоловік, кого ж мені виключити з екіпажу? Адже всі ми однаково хочемо побачити на власні очі незнайомий світ.
— Цаген поступився б для мене місцем, я вже з ним розмовляв про це. Все залежить тепер від вашої згоди.
— А чому вас так цікавить бути серед тих, що першими ступлять на Кварту?
Северсон схилив голову:
— Боюсь за Алену. Адже ви знаєте, я і вона…
— Так он воно що! Може, ревнуєте? Не довіряєте нашим колегам? Чи, може, гадаєте, що Алена — слабенька жінка, яка потребує, щоб біля неї був лицар? То їх буде аж п'ятеро… Я розумію, ви хочете бути повсякчас разом. Я не проти цього. Але усвідомте, що ми не на прогулянці. Завойовуючи невідомі краї Всесвіту, без дисципліни ми скоро б зазнали поразки. Як колишній солдат, ви це повинні були б знати краще, аніж я. «Дивлячись на гарне личко — ситий не будеш!» — казали наші предки… — посміхнувся Навратіл, глянувши на зажурене обличчя Северсона. — Щоб ви знали моє добре серце, яке б'ється під грубою блузою, спробуємо умовити Цагена. Якщо він справді поступиться місцем в «Стрілі», полетите разом з нами.
Цаген охоче передав Северсону спорядження та особисті запаси харчів. Щасливі обранці попрямували до «Стріли». Услід їм лунали побажання:
— Щасливої дороги!
— Сердечний привіт квартянам! — До скорого побачення!
Отвір герметично закрився. Кілька чоловік швидко відокремили «Стрілу» від велетенського «Променя».
Атомні реактори очікували тільки сигналу, щоб звільнити неймовірну енергію для реактивних моторів.
— Вперед! — наказав Навратіл.
Літак вислизнув з обіймів «Променя» і попрямував униз, до великого живого глобуса.
Через дві години він уже плив на висоті сто двадцять кілометрів над поверхнею Кварти.
— Оглянемо спочатку всю планету, — звернувся Навратіл до Крауса. — Кінозйомка нам багато допоможе при складанні карти, а до того ж так легше буде знайти підходяще місце для посадки літака.
Головний пілот мовчки кивнув головою на знак згоди.
Глибоко внизу швидко чергувалися суходоли й моря. На обрії, в багряно сяючій атмосфері висіло найбільше сонце — жовта Центавра А; пізніше випливла Центав-ра Б, трошки менша, оранжева. Найменша з дружної трійці — криваво-багряна Проксима — з'явилась уже при польоті над протилежною півкулею.
— Маю сумнів, чи квартяни знають, що таке санки й лижі, — жартував Краус.
— Я теж такої думки, — погодився Мадараш. — Здається, тут снігу не розживешся. А може, тепер на всій планеті палюче літо? Спробуй-но вгадати, коли ще не знаєш цих трьох дивних сонць!
— Погляньте, — показав Краус пальцем вниз. — Бачите оту он широку протоку між двома суходолами? Ідеальне місце для посадки. Як ви гадаєте, капітане?
— Можливо, — труснув головою академік. — Але хто нам дасть гарантію, що саме в тих місцях ми не розіб'ємось об дно? Безумовно, ми повинні подивитись з близької відстані.
— То, може, спустимось нижче? — запитав Краус.
— Так, знижуйтесь до двох тисяч метрів…
***
«Промінь» тим часом встановив постійну швидкість вісім кілометрів на секунду. Така швидкість була йому необхідна для того, щоб перетворитись на штучний супутник Кварти.
Біля апаратів лишились тільки чергові, а решта астронавтів сіли до телевізорів і з напруженням стежили за передачею з «Стріли».
— Повітря містить, крім азоту, ще й гелій, але цілком придатне для дихання! — повідомляє Свозилсва. — Тиск на висоті тисяча метрів над планетою дорівнює нуль цілих вісім десятих атмосфери. Це значить, що внизу ми зможемо вільно пересуватись без скафандрів…
— Чудесно! — вигукнув Вроцлавський, присуваючись ближче до телевізора. — Отже…
Він так і не встиг закінчити фразу, бо пролунав такий удар, що весь корабель аж затремтів. Усі повилітали з крісел. Відцентрова сила через мить показала, що «Промінь» набув обертального руху.
Першим опам'ятався Чан-су. Він насилу добрався до відеофону і натиснув на кнопку загального виклику. Лампочка не спалахнула.
— Струму нема! — вигукнув він. — Тривога номер один! «Промінь» пошкоджено!
Всі вмить одягнули скафандри. За аварійним розкладом кожен помчав на свою дільницю: Вроцлавський — до кабіни управління, Чан-су — до електростанції, решта — до складів ядерного пального та кисневих камер.
Відчинивши сталеві двері атомної електростанції, Чан-су ніби остовпів на порозі: крізь велетенський рваний отвір у стіні на нього дивилось зоряне небо. Від апаратури лишились самі уламки.
Старанно замкнувши за собою герметичні двері, щоб з зорельота не виходило повітря, Чан-су помчав до головної кабіни.
Там на нього чекали невтішні повідомлення:
— Прилади не працюють…
— Склади пального й продуктів знищено… Знищено обидва допоміжні літаки…
— Швидкість «Променя» від удару знизилась… Чан-су чітко й енергійно давав розпорядження:
— Ввімкніть резервні газові ракети й вирівняйте зореліт… Перевірте акумулятори… Як кисневі камери?
— Там усе гаразд. Акумулятори цілі, — сказав Вроцлавський.
Чан-су ввімкнув допоміжний передавач і сів до мікрофона:
— Алло! Алло!.. «Стріла», «Стріла»!.. Говорить «Промінь»… Корабель сильно пошкоджено. Причини ще не знаємо. Мабуть, метеорит… Знищено атомну електростанцію, а також обидва нижніх склади…
В ту мить, коли Навратіл почув цей одчайдушний заклик, поплавки «Стріли» торкнулись поверхні моря.
Перед астронавтами розкрився новий, досі не бачений світ.
Розділ III
Під трьома сонцями
— Біля апарата — Навратіл. Ви чуєте мене?
— Я — «Промінь». Біля апарата Чан-су. Чуємо вас добре… Зореліт ми вже вирівняли, так що тепер небезпека зруйнування не загрожує. Ми всі здорові.
— В нас також усе гаразд. «Стріла» сіла на море без пригод. Зараз пливемо до континенту. Погода стоїть чудесна. В небі світять два сонця, а з берега дме слабкий вітерець… Чи з'ясували, як саме пошкоджено «Промінь»?
— Всіх пошкоджень ще не знаємо, але й без того ясно: ударом метеорита корабель зруйновано так, що про тривалу подорож міжзоряним простором не може бути й мови.
Академік Навратіл зблід:
— Це значить… Це значить, що ми тут полонені надовго… Робінзони в чужій сонячній системі…
— На жаль, так, — озвався Чан-су. — Але в нас ще лишаються два допоміжні літаки: «Стріла» і «Ластівка». Вони, звичайно, не можуть подолати колосальну відстань між Альфою Центавра і нашим Сонцем, зате дадуть нам змогу пересуватися між планетами системи…
Запала пауза. І коли вона вже почала ставати гнітючою, раптом спалахнув екран телевізора в кабіні «Стріли», і на ньому з'явилось обличчя Молодінової:
— Я — «Ластівка»… Що сталося, Навратіл? Ми викликаємо вас уже три години!.. Щойно облетіли навколо Квінти. Знайшли на ній тільки найнижчі форми життя. Атмосфера надто розріджена, для дихання людини непридатна. На освітленому боці планети дуже висока температура, а на нічній стороні великі морози. Отже, Квінта не заселена… Яке життя на Кварті? Чи є там люди?
Навратіл примусив себе посміхнутись:
— Поки що ми встановили, що вищі форми життя на Кварті не виключені. Хвилину тому ми спустились на море і пливемо до берега. Видно, що він вкритий буйною рослинністю. Що в ній криється — невідомо.
— Дякуємо за повідомлення. Повертаємось на «Промінь». До побачення на Кварті!
— На них чекає гарненький сюрприз! — зітхнув Накратіл. — Єдиною нашою надією тепер лишається Кварта.
— Справді, єдиною, бо більша частина запасів знищена, — додав Чан-су. — Гадаю, нам вистачить продуктів не більш як на два місяці.
***
Берег уже наблизився так, що його можна було бачити неозброєним оком. Над морем нависали дикі скелі, які не давали можливості причалити. Над ними на довжелезній гірській рівнині росли низькі дерева з товстими лускатими стовбурами й великим листям.
Погойдуючись на поплавках, «Стріла» повільно просувалась понад берегом. Грубер безперервно вимірював ультразвуковим апаратом глибину, щоб літак міг вчасно обійти підводні скелі та мілини.
— Температура повітря? — запитав Навратіл.
— Тридцять вісім градусів, — відповів Мадараш. — Зими тут не дочекаєшся.
— Ступінь радіоактивності невисокий, — оголосила Свозилова, не підводячи голови від екрана детектора.
— А як вода в морі?
— За попередніми даними містить ті ж солі, як і морська вода Землі, але має трохи більшу питому вагу, — можливо за рахунок важкого водню.
— Це було б для нас дуже вигідно… А аналіз повітря, Северсон?
— Досі я не знайшов ніяких слідів отруйних випарів.
— Незважаючи на це, буде краще, якщо ми вийдемо на берег у скафандрах. Дослідження слід повторити кілька разів. Береженого й бог береже! Ми в незнайомому середовищі і не знаємо…
— Дивіться, дивіться! — раптом вигукнув Мадараш, вимахуючи щойно проявленою кіноплівкою. — Це — кадри з неосвітленої півкулі Кварти.
— Але ж на них немає нічого особливого! — розчаровано сказав Северсон, переглянувши знімки.
— Ви кажете — немає? А погляньте-но крізь лупу!
— Світло! — здивовано вигукнула Свозилова. — Безперечно, це світло мислячих створінь! Я завжди твердила, що тут ми знайдемо людей…
— Тільки не поспішайте так, дівчино! — посміхнувся Навратіл. — Поки я з ними не погомоню, — не повірю. Для вчених повсякчас повинно діяти гасло: не твердити, а досліджувати…
Алена спохмурніла:
— Завжди ви зіпсуєте людині радість!.. Ну, то почекаємо і побачимо, хто був правий… Ось тільки змонтуємо вертоліт.
Вона не встигла договорити, як «Стріла» раптом рвонулась і помчала вперед так, що поплавки ледве торкались води.
— Що трапилось? Навіщо ви збільшуєте швидкість? — крикнув Мадараш до Крауса.
— Погляньте праворуч, — похмуро озвався той. — Бачите острівець? Ми на нього мало не наскочили. Виринув просто перед літаком.
Навратіл узяв бінокль і уважно розглядав чорний предмет.
— Здається, це не острівець, а хребет якоїсь великої риби. Загальмуйте.
— Може, й так, але зустріч з цією потворою теж не була б приємна.
Живий острівець швидко віддалявся, потім зник під водою.
— Мабуть, весело тут буде, якщо так гарно починається, — похмуро пожартував Навратіл. — В усякому разі, вивчення життя квартянського моря залишимо на пізніше, коли трохи оговтаємось. А зараз, Краус, найкоротшим шляхом до суходолу!
— Вірно, — погодився професор Мадараш, найрозсудливіша людина в експедиції. — Вісім років живемо без твердого грунту під ногами, час уже й стати де-небудь на якір.
***
Лабораторія доктора Заяца на братіславській Петржалці, як ніколи, сповнена руху й шуму.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59