На баштi храму святого Мiкулаша годинник пробив п'яту.
"Пегас, - пригадав я, - мабуть, уже чекає на мене".
Я взяв Єву пiд руку i швидко потягнув через Малтезьку площу до Ностицевої вулицi. Спочатку вона дорiкала менi за те, що я призначаю два побачення одночасно, але потiм з цiкавiстю вислухала мою розповiдь про нiчну розмову i сигнали з Всесвiту.
Старенький будинок пiд номером п'ятим був тьмяно освiтлений лiхтарем, прикрiпленим до фасаду. Над склепистими воротами - щит у стилi бароко з двома горлицями. Другий щит був розбитий, вiн дивився на вулицю, як слiпе око. З освiтленого вiкна поруч нього лунала iнтродукцiя з "Паяцiв". Патефонна пластинка була добряче заїжджена, але це тiльки посилювало романтичнiсть моменту.
Невже в цьому старовинному будинку живе вчений, який своїми досконалими приладами перехоплює голоси Всесвiту? Я вiдчуваю, що тут якесь непорозумiння.
- Або з тебе хтось поглузував, або ж я навiть не уявляю, в чому справа... - сказала Єва.
- Невже ти боїшся? - засмiявся я.
Ми зайшли до темного холодного коридора, вимощеного плитами з пiсковику, зазирнули в усi закутки. Списку мешканцiв будинку не було нiде.
- Будинок невеликий, обiйдемо його весь, - вирiшили ми i почали повiльно пiднiматись рипучими дерев'яними сходами на другий поверх, освiтлюючи собi шлях сiрниками.
Отак ми добрались аж до мансарди, але таблички з iменем доктора Пегаса так i не знайшли.
- Казала ж тобi, що це був жарт! - стривожено прошепотiла менi просто в вухо Єва. - Хоч я й люблю такi старовиннi будинки, але в цьому нiзащо б не хотiла жити. Тут якось моторошно...
Не встигла вона це сказати, як вiдчинились дверi, i на порозi з'явилася стара розпатлана жiнка у ветхому халатi з свiчником у руцi. В мерехтливих променях свiчки вона здавалась примарою.
- Когось шукаєте?
- Доктора Пегаса...
- Доктора Пегаса? - перепитала жiнка здивовано.- Я тут живу понад п'ятдесят рокiв, але людини з таким чудним прiзвищем не зустрiчала. Настiльки я знаю, Пегас - це крилатий кiнь з грецької мiфологiї... Правда, тут живе один дивак, але його звуть iнакше...
Промимривши пробачення, ми попростували до виходу.
- I навiть у всiй нашiй околицi такої людини немає! Я знаю майже всю Малу-Страну! - кричала вона, стоячи на сходах.
Ми вибiгли з будинку, як дiти, що втнули якусь штуку, i аж на вулицi зареготали.
- Тепер я зватиму тебе доктором Пегасом! - сказала Єва.- А ти, виявляється, шукач пригод!.. Ходiмо-но до кав'ярнi та вип'ємо чорної кави, поки я трохи отямлюсь.
Ми вже одiйшли вiд дверей на кiлька крокiв, як раптом до будинку пiд'їхав i зупинився мотоцикл. З нього зскочив i попрямував до нас чоловiк у шкiрянiй куртцi з капюшоном на головi.
- Добривечiр, пане редактор! Давно чекаєте? Пробачте, я трохи затримався в iнститутi.
- Професор Кржижек?! - вигукнув я з подивом. - То це ви i є той таємничий доктор Пегас?
- Так, я трохи вас поiнтригував. Знаю, що журналiсти - народ допитливий. Але загалом я справдi Пегас, в усякому разi, мене так називають колеги за мої фантастичнi iдеї... Ваша дружина? - обернувся вiн до Єви.
- Поки що - нi.
- Вiдверто кажучи, на жiноче товариство я не розраховував. Знаєте, я живу сам, i в квартирi у мене безладдя.
Єва зрозумiла, що вчений хоче говорити зi мною без свiдкiв.
- Я теж не збиралась у гостi, - сказала вона стримано. - Гонза розповiв менi про вас кiлька хвилин тому... Скiльки часу ви затримаєтесь? Я хотiла б зайти до кав'ярнi та випити чашку кави. Ми, власне, i прямували туди.
- Не бiльш як годину, - зрадiв Пегас. - Ви не гнiваєтесь на мене?
- Отже, за годину я чекатиму на тебе, - сказала на прощання Єва i енергiйно попрямувала до Малтезької площi. Вона, мабуть, вiдчула, що я дивлюсь на неї, бо ще разiв зо два озирнулась i вiтально помахала менi рукою. Тодi я ще не уявляв, чим був для мене отой жест.
Пегас - вiднинi я називатиму доктора Кржижека тiльки цим iменем втягнув мотоцикл у коридор, увiмкнув великий електричний лiхтар i повiв мене скрипучими сходами на другий поверх. Бiля дверей у кiнцi невеликого, просякнутого запахом цвiлi коридора вiн зупинився.
- Фердо, вiдчини, я привiв шановного гостя! - звернувся Пегас приглушеним голосом до когось за дверима.
Важкi дубовi дверi повiльно вiдчинились. На мiй подив, за ними нiкого не було.
- Увiмкни свiтло, Фердо! Не будемо ж ми сидiти в темрявi.
На стiнах спалахнуло кiлька електричних лампочок. Ми зайшли до яскраво освiтленого примiщення з ажурною стелею.
- З ким ви говорили? - спитав я зацiкавлено. - Тут же нiкого немає?
- Ви маєте на увазi Ферду? Це мiй невидимий служник.
- Невидимий?!
- Я можу легко переконати вас у цьому. Вiн скоряється менi з першого ж слова... Слухай, Фердо, чому ти досi не опустив завiси? Адже сусiди дивляться нам просто на стiл!
Завiси тихо зашарудiли й опустились, а в мене по спинi поповзли мурашки.
- Ферда виконує також писанi накази. Напишiть будь-яке завдання на цьому паперi.
"Фердо, запали вогонь, бо тут холодно!" - написав я калiграфiчним почерком.
У ту ж мить спалахнули газовi пальники.
- Я вже догадуюсь, що це за чудеса: прихованi десь кiбернетичнi апарати реагують на звуки голосу. Але оцей письмовий наказ мене збив з пантелику. Ви непомiтно натиснули на якусь кнопку, правда ж?-допитувався я.
- Я не люблю каверзiв. Усе, що вам було продемонстровано,- найчистiша наука... Але на вас чекають ще цiкавiшi сюрпризи. Адже я обiцяв вам дати тему для фантастичного оповiдання,- сказав Пегас.
Я оглянув кiмнату. Полицi аж пiд стелю повнi книжок Звичайний письмовий стiл. Круглий столик з двома зручними крiслами. Праворуч вiд дверей - iмiтацiя англiйського камiна. Над ним виднiлися великi залiзнi дверцята, якi, напевне, вели до широкого димоходу. Дверцята були пофарбованi в той же колiр, що й стiни.
- Трохи тiснувато... - сказав я, аби не мовчати.
- Це на перший погляд... Фердо, покажи добродiєвi спальню.
Одна з книжкових шаф крутнулась навколо осi, вiдкриваючи хiд до другої кiмнати. Стiни тут були заставленi книжками. Посерединi кiмнати стояв диван та нiчний столик.
- Для вiкон не вистачило мiсця,- пояснив Пегас.- Але електрика цiлком замiняє сонце. До того ж я тут довго нiколи не затримуюсь.
- У вас чудова колекцiя наукових праць! - зауважив я з подивом.
- Помиляєтесь. Науковi книги з мого фаху мiстяться в першiй кiмнатi. А тут - фiлософськi твори та белетристика, головним чином класики. Не хочу хвалитись, але, на мою думку, в мене тут зiбрано все краще, що створив людський мозок за весь час свого iснування.
- Дивно... Таку бiблiотеку я, одверто кажучи, не сподiвався побачити у вас, - сказав я схвально. - Вчений i одночасно любитель мистецтва... Чи не грiшите ви потай i лiтературною творчiстю?
- I так i нi, залежно вiд того, як на це глянути. Вас, мабуть, здивують мої слова, але лiтература - не моя пристрасть. Це просто матерiал, який допомагає менi в наукових дослiдженнях.
- Не розумiю...- признався я, перебiгши поглядом по корiнцях книжок з iменами Платона, Аристотеля, Шопенгауера, Шекспiра, Шiллера...
- Зрозумiєте, коли я покажу таємницю своєї лабораторiї.
- У вас тут є i лабораторiя?
Пегас посмiхнувся. Це була швидше гримаса, яка на мить змiнила його непроникне, кутасте обличчя. Ця гримаса так мiцно в'їлась менi в пам'ять, що я мiг би навiть сьогоднi намалювати її. Лукавий вiдблиск в очах, стиснутi куточки рота, а нижня губа випнута вперед. В цiй гримасi проступала погано прихована зарозумiлiсть та почуття власної вищостi. Це було застереження, якого я, на жаль, не зрозумiв вчасно.
- Будинок, де я живу, купив i перебудував для своєї численної родини архiтектор, що створив храм святого Мiкулаша. Цей будинок оповитий багатьма легендами, якi я старанно вивчив. Одна з них iрунтувалась на правдi i допомогла менi знайти чудове мiсце для лабораторiї, - ви самi незабаром у цьому переконаєтесь. Але перед тим, як туди пiти, давайте нашвидку вип'ємо по чашцi чорної кави, щоб ви не заздрили своїй нареченiй.
Гримаса вченого мене трохи занепокоїла. Хотiлося попрощатися з чудним господарем та й побiгти до Єви, але допитливiсть перемогла.
Я з цiкавiстю стежив, як доктор за допомогою невидимого служника варив каву. Самi по собi вiдчинилися дверцята шафи з посудом. Пегас узяв звiдти двi чашки, вкинув у кожну по кiлька коричневих кульок i наповнив водою. Чашки поставив на письмовий стiл, простеливши перед тим паперовi серветки. Незабаром вода в чашках закипiла.
- Дякую, Фердо! - жартiвливо сказав Пегас. - Прошу - справжня турецька кава. А тих кульок не бiйтесь, це не сурогат i не аптекарський товар. Я тiльки вкрив зернятка кави особливою речовиною з глюкози, яка роз пускається протягом трьох хвилин кипiння.
Кава прекрасно пахла i була дуже смачна. Я пив, нишком оглядаючи письмовий стiл, щоб вiдкрити його таємницю. Про те, що воду довели до кипiння невидимi iнфрачервонi променi, я зрозумiв одразу ж, але мене дивувало те, що вони водночас не впливали на дерев'яну дошку стола.
I ще менi не давало спокою запитання:
- Чи послухався б мене ваш Ферда, коли б я прийшов за вашої вiдсутностi i попросив його вiдчинити менi? Я запам'ятав усе, що ви йому говорили.
Пегас уважно подивився на мене:
- Що ж, спробуйте хоч зараз!
Я вийшов до коридора, але нiякi умовляння на адресу Ферди не допомогли, потрапити назад я вже не мiг. Нарештi менi вiдчинив Пегас.
- Як бачите, я забезпечив себе вiд цiкавих i непроханих гостей,засмiявся вiн.- Ферда пiдкоряється лише моєму голосовi. А втiм, усе це тiльки забавка. Знаєте, я таки трохи вiдлюдок, тому створив собi кiбернетичного друга. Вiн далеко надiйнiший за живого. Признаюсь, я не дуже довiряю людям... Як редакторовi технiчного журналу вам не треба пояснювати, що Ферда - не якийсь там робот з руками i ногами, а всього-на-всього кiлька тисяч метрiв дроту та безлiч реле i напiвпровiдникiв. Мiй Ферда - не новина для сучасної технiки. Вiн просто дитя нової науки, кiбернетики, над якою працює весь наш iнститут. Звiсно, Ферда може зробити далеко бiльше, нiж я вам продемонстрував. Вiн регулює температуру кiмнат, обслуговує телефон i записує розмову... А що особливо важливо - вiн володiє досконалою пам'яттю,- як ви, а можливо, навiть краще. Словом, це електронно-обчислювальна машина...
Я зробив жест, що дальшi пояснення - зайвi. Пегас зрозумiв.
- Ну, гаразд. Каву допито, тепер ходiмо до лабораторiї.
Я хотiв узяти пальто, але Пегас мене зупинив:
- Пальто вам не потрiбно. Лабораторiя пiд нами.
Динценгоферiв
коридор
- Фердо, я йду працювати! - звернувся доктор Пегас до свого невидимого служника.
- Прошу, маестро! - почулося з камiна. - Заходьте. Хоч я людина без забобонiв i не боюсь невiдомого, але цього разу по-справжньому злякався. Може, у доктора все-таки є живий помiчник, який виконує всi накази?
Не встиг я опам'ятатись, як стальнi дверцята над камiном тихо вiдчинилися. З них повiльно висунулась i спустилась на килим металева драбинка.
- Дозвольте, я пiду вперед. Хiд досить-таки незвичайний, щось нiби як до курника, - виправдувався Пегас.- Але далi буде краще.
Коли я видрався по драбинцi, доктор подав менi руку, i ми опинились у маленькiй кабiнi з кiлькома кнопками на стiнах.
- Лiфт зроблено для одного, на вiдвiдувачiв я нiколи не розраховував,сказав Пегас, натискуючи на одну з кнопок. Кабiна повiльно поповзла вниз.
- Ви - перша людина, якiй я вiдкриваю свою таємницю i показую пiдземну лабораторiю,- зауважив Пегас по паузi.- Нiхто навiть не припускає, що в цьому старенькому будиночку може iснувати щось подiбне.
- А ви не боїтесь, що я як редактор можу виказати вашу таємницю?
- Нi, цього я не боюсь,- сказав Пегас з несподiваним для мене притиском.- Я довiряю вам. Знаю, що не розголосите нiчого, аж доки я сам не попрошу про це.
У мене було таке вiдчуття, наче ми спускаємось у самiсiнькi надра землi. Лiфт рухався з швидкiстю слимака i так тихо, що часом здавалося, нiби ми стоїмо на мiсцi. Та ось вiн нарештi зупинився.
- Як я вже казав, будинок переробив старий Динценгофер десь у другiй половинi сiмнадцятого столiття. Одна з легенд розповiдає, що цей будинок був колись з'єднаний з Празьким кремлем i Новим-Мєстом добре обладнаними коридорами, якi пiд час вiйн та заворушень служили запасними виходами... Прошу! Ми перебуваємо в одному з коридорiв.
Я нерiшуче пiдiйшов до затхлого, тьмяно освiтленого проходу. Краплини, що падали з стелi, тихо видзвонювали чудернацьку мелодiю.
- Динценгофер будував надiйно: минуло стiльки рокiв, а коридор дуже добре зберiгся. Десь на березi Влтави вiн закiнчується обвалом, кимось замурованим, щоб влтавська вода не залила пiдземелля. За всiма ознаками це зроблено через багато рокiв пiсля смертi архiтектора.
Пройшовши близько тридцяти крокiв, ми звернули до бiчної галереї, що кiнчалась сучасними гладенькими дверима.
Пегас витяг з кишенi ключi.
- Ферду я залишив нагорi. Тому тут змушений вiдчиняти сам. Ще один запобiжник - i можемо вступити до мого королiвства... - Вiн натиснув щось на вологiй стiнi. Дверi вiдчинились, i водночас у примiщеннi спалахнуло свiтло.
Я зацiкавлено оглядав просторе примiщення з голими бетонованими стiнами,- в ньому було повно найрiзноманiтнiших приладiв та апаратiв.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10