Нестримно мчала до своєї загибелi й друга планета. Вона дедалi швидше оберталася навколо своєї гробницi i нарештi теж спалахнула.
Пiсля цього зоря кiлька разiв розширювалась i стискалася так, нiби в нiй пульсувало велетенське серце. I раптом блиснуло величезне сяйво, якому немає порiвняння.
Зоря розiрвалась. Розжаренi шматки речовини, виверженої пiд час вибуху, з швидкiстю кiлькасот кiлометрiв на секунду помчали у рiзнi боки, заповнюючи весь простiр.
- Коли свiтло цiєї зорi долетить до нашої Землi, астрономи зафiксують появу "нової"... - задумливо сказав Василь Орлов. - I не знатимуть вони, що ми були свiдками цього явища... А коли б дiзналися, безперечно, позаздрили б нам...
- Нам справдi пощастило, - сказав я лише для того, щоб розвiяти сумний настрiй, що охопив нас при згадцi про Землю.
- I навiть подвiйно пощастило! - приєднався Манго, змушуючи себе посмiхнутись. - Уявiть собi, що зоря влаштувала феєрверк тодi, коли ми були в межах її впливу. Не знаю, як ви, а я волiю дослiджувати полум'я спектроскопом, анiж власною рукою...
У науцi новi факти викликають новi гiпотези, новi припущення, а тi, в свою чергу, вимагають подальших дослiджень. Ми теж намагалися пояснити катастрофу мертвої зорi. Кiлька днiв жили в завзятих суперечках, але зрештою визнали гiпотезу Василя Орлова.
Вiн твердив, що Всесвiт пульсує. Величезнi розжаренi тiла - зорi чи сонця - викидають у простiр речовину, з якої утворюються планети та iншi тiла сонячних систем. Через певний час, на основi ще не встановлених законiв, вивержена речовина знову повертається до материнської зорi. Це спричиняється до нестiйкостi. Термоядерний процес переходить критичну точку. Вiдбувається новий вибух, а отже, i утворення нових планет.
- А чи не трапляється так i у великих масштабах? - несподiвано запитав Манго. - Можливо, так пульсує вся Галактика?.. Хто знає, може, мiльярди зiрок нашої системи з часом зберуться у розжарене серце Галактики...
Буде новий вибух... Виникнуть новi зорi з новими свiтами... А потiм знову i знову... Одним словом, пульс Всесвiту... Ой, яке величезне, яке грандiозне завдання постало перед нами! То давайте ж перевiримо цю гiпотезу, друзi! Нiхто до нас ще не мав такої можливостi. Ми - першi!
Поразка
Пегаса
Василева гiпотеза про основний закон Всесвiту тимчасово примусила нас забути повсякденнi турботи i навiть те, що ми з неймовiрною швидкiстю летимо геть вiд рiдної Землi i немає в нас анi найменшої надiї на повернення. Ми думаємо тепер тiльки про наукову працю. Вимiрюємо рух зiрок, дослiджуємо походження та склад туманностей, центр Галактики, все ще закритий непроникною запоною.
Тiльки в хвилини спочинку, над сторiнками щоденника, я думаю про нашу нещасливу долю. Мене все ще мучить думка, що я знаю причини помилки, яка шпурнула нас проти нашої волi в безмежнiсть Космосу.
Я вже натрапив на слiд. Перечитуючи написане, усвiдомлюю, що недарма так прагнув дiстати портфель. В ньому нiчого не було, крiм фотографiй моїх дiтей та плачу Малої-Страни. Але ж десь у глибинах пiдсвiдомостi раз у раз виникає i негайно розпливається видiння: я щось записую олiвцем на зворотному боцi фотографiї. Просто в мене пiд рукою не було паперу.
Що ж, власне, я написав? Якi розрахунки, якi формули?.. I чому там, у Африцi, я не глянув на зворотний бiк знiмкiв?!
Не лишається нiчого iншого, як знову повернутись до минулого i терпляче, крок за кроком, розмотувати клубок подiй... На чому ж я зупинився?
Так, уже пригадав. З Африки мене послали до Єви - вiдпочити, полiкуватись.
Я дивився на кохану i нiяк не мiг збагнути, коли я з нею розлучився тиждень тому чи десятки рокiв., П колишнiй образ, образ юної дiвчини на Карловiм мосту, даленiв i розпливався, а разом з тим сучасне набирало дедалi бiльшої реальностi. Я вже почав соромитися своїх маячiнь.
- Скажи менi, люба, я редактор чи таки професор? - запитав я з удаваною недбалiстю.
- Я цього завжди боялась... - злякано сказала Єва. - I чого тобi заманулось пiти до того будинку?! Це, звiсно, була Петрова iдея. Вiн дiстав за цю витiвку добрячого прочухана!
Єва говорила, а перед моїми очима поступово розпливалась iмла. Я вже знав, куди та чого я йшов!
- Петро аж нiяк не винний! - захищав я сина. - Я пiдсвiдоме йшов до Пегаса, щоб повернути пам'ять, яку вiн украв у мене. Адже ти знаєш, як я жорстоко страждав усi цi роки! Я був людиною без дитинства, без минулого. Все моє життя до п'ятдесят сьомого року було суцiльною бiлою плямою... I все ж я навiть не припускав, що Пегас, повернувши менi моє минуле, вкраде сучасне... Я майже втратив сам себе... Як мало потрiбно було, щоб я знову не впiзнав тебе, як не впiзнав тодi, коли йшов вiд Пегаса вперше!
- Я цього завжди боялась! - повторила Єва. - Не можеш уявити, що я пережила, коли наляканi хлопцi примчали i заявили, що ти кудись зник. З мене було досить i колишнього нещастя, i раптом, через стiльки рокiв, на тому ж мiсцi - iнше. I таке ж загадкове...
- Далi, далi... - моя немiцна ще пам'ять вимагала бодай найслабкiшого поштовху, щоб вiдновити минуле.
- Власне, все трапилося з моєї вини... Пам'ятаєш, я часто розповiдала хлопцям про свою роботу в заповiднику Малої-Страни... Нещодавно нашi працiвники доповiли менi, що в одному з будинкiв на Ностицевiй вулицi провалився пiдвал i вiдкрив хiд до невiдомого пiдземного коридора. Було встановлено, що його колись побудував славетний зодчий Динценгофер, але недалеко вiд мiсця провалу прохiд було замуровано уже пiзнiше, рокiв сорок тому,
Це трапилось у будинку, в який ти колись зайшов цiлком здоровий, а вийшов з пошкодженою пам'яттю. Зараз я вже можу тобi сказати: доктора Кржижека, або Пегаса, як ти його називав, я запiдозрила ще тодi, коли вiн вивiв тебе з будинку, бiля якого я чекала понад двi години. Вiн стурбовано заявив, що в тебе, мабуть, якесь психiчне захворювання: мовляв, ти пiд час бесiди з ним знепритомнiв, а отямившись, почав запитувати, де перебуваєш. Це було справдi так, бо й на мене ти дивився, як на незнайому, i весь час повторював: "Власне, хто я такий?.. Хто я такий?".
Я просила органи безпеки розслiдувати, що зробив з тобою Пегас. Не було виявлено нiчого пiдозрiлого. Лiкарi не могли визначити причину захворювання. Вони просто порекомендували послати тебе до санаторiю.
Ти повернувся звiдти здоровим, але пам'ять про минуле в тебе так i не вiдновилась. Мої несмiливi спроби нагадати тобi про журналiстику, про редагований тобою журнал ти сприймав цiлком байдуже. Зате наполегливо взявся за фiзику i просто-таки блискавично написав наукову працю, що одразу ж висунула тебе в ряди найвидатнiших учених свiту...
- Пам'ятаю, пам'ятаю! - перебив я збуджено. - Мю-ефект у антигравiтацiйному полi!.. Ну, далi, далi!
- Пам'ять на сучасне в тебе була бездоганна. Ти без усяких зусиль вивчив кiлька мов. Був веселий i життєрадiсний, нiяких хворобливих явищ з боку психiки я не помiчала, тому й забула з часом про Пегаса i про нещастя, яке трапилось у його квартирi.
Я згадала про Пегаса лише тодi, коли було знайдено Динценгоферiв коридор. Мала нещастя розповiсти хлопцям про цей потайний хiд. Ну, а тi знаєш якi? Точнiсiнька копiя - тато: разом з ним нишком органiзували експедицiю вiдважних та й чкурнули до Ностицевої вулицi. Спустились по мотузянiй драбинцi в коридор, продовбали перегородку i опинились у якiйсь лабораторiї, де побачили мертву людину в скляному саркофазi...
Я ковтав кожне Євине слово, як цiлющi лiки. Та це й справдi було так, бо до мене поверталась пам'ять, поверталась повнiстю.
- Так, так, пригадую! - вигукнув я радiсно.- Мертвяк у пiдземеллi нас таки добряче налякав. Поруч його ложа я знайшов запечатаний лист. На конвертi зазначалось: "Не вiдкривати до 1975 року". Через те що цей термiн давно минув, я обережно розрiзав конверт i швидко перебiг очима кiлька рядкiв. Невiдомий писав, що пiсля багатьох розчарувань здiйснює останнiй вiдважний експеримент: заподiює собi штучну клiнiчну смерть у досконалому захисному оточеннi. Заведений апарат сповiльненої дiї має привести його до пам'ятi.
Далi я не читав. Правда, апаратура зрадила, але, можливо, людину ще вдасться оживити.
- Про всяк випадок я лишусь тут, - сказав я хлопцям, - а ви бiжiть та викличте швидку допомогу.
Хлопцi подались, а я тим часом почав оглядати дивну лабораторiю.
Т раптом усе довкола почало менi здаватися дивно знайомим. Ось-ось пригадаю, коли я тут був... Мабуть, я напружив усю свою волю. Щось штрикнуло менi в голову - i я знепритомнiв.
Певно, тiльки завдяки цьому нервовому шоку до мене повернулася втрачена пам'ять. Коли я опритомнiв, то зразу ж пригадав, що саме тут Пегас оглушив мене електричним зарядом. Менi навiть здалося, що це трапилось щойно: новий шок вiдiбрав у мене усвiдомлення сучасностi. Всi тi прекраснi роки, якi ми прожили з тобою пiсля першого нещастя, зникли для мене.
Я одразу ж впiзнав у мертвому доктора Пегаса. Сам того не усвiдомлюючи, я вдруге реагував однаково на приголомшуюче вiдкриття; знову прагнув урятувати нещасного. Тепер я розумiю, чому не побачив Пегаса, коли повернувся до пiдземелля пiсля короткої вiдсутностi. Поки я марно шукав лiкаря, Пегаса забрала швидка допомога.
- А хлопцi мчали додому, щоб розповiсти про знахiдку в пiдземеллi, додала Єва. - Я негайно вирушила до Ностицевої вулицi, та було вже пiзно. Спочатку я припустила, що ти поїхав до лiкарнi. Звiдти вiдповiли, що тебе не бачили, однак запрошують негайно прибути... Можеш собi уявити, як я злякалась!
Головний лiкар провiв мене до операцiйного залу, де над трупом схилилося кiлька лiкарiв, i запитав, чи знаю я цю людину. Звичайно, я його впiзнала.
- Це - доктор Кржижек, який жартома називав себе Пегасом! - сказала я впевнено.
- Отже, лист правдивий! - промовив головний лiкар, звертаючись до колег, i тут же знову повернувся до мене. - А чи знаєте ви, що ця людина колись важко розладнала нервову систему вашого чоловiка.
- Пiдозрювала, - стримано вiдповiла я.
- Тож прочитайте! - вiн мовчки подав менi лист, про який ти вже згадував.
Єва пiдвелась i вийняла з письмового стола блокнот.
- Я переписала сповiдь Пегаса. Ось вона.
Точного тексту я вже не пам'ятаю. Вiн був надто плутаний, багатослiвний i тiльки про одне свiдчив безперечно: всi фантастичнi плани нещасного манiяка не справдились. У дослiдженнi гравiтацiї вiн анi на крок не випередив сучасну науку. А те, що вважав за таємничi променi, здатнi впливати на мислення людей, виявилося радiохвилями особливої форми.
У своєму листi Пегас вiдповiдав i на питання, навiщо та як вiдбулося втручання у мою нервову систему. Насамперед вiн злякався, що я зраджу його схованку. А потiм вирiшив дослiдити, чи справдi можливо за допомогою таємничих променiв стерти в мозку людини пам'ять про минуле. Це йому вдалось, але жорстоким, варварським способом: електричним струмом, яким користувались тодi при лiкуваннi шизофренiї, вiн майже паралiзував мiй мозок.
Коли всi плани Пегаса розвiялись, його охопив панiчний страх перед вiйною. Вирiшивши, що вiйнi не запобiгти нiякими фантастичними апаратами, вiн настiльки втратив глузд, що умертвив себе, аби переспати небезпеку, якої так панiчно боявся.
- Чи вдалося його оживити? - запитав я, дочитавши цей трагiчний документ.
- Нi, - похитала головою Єва.- I останнiй його дослiд закiнчився невдачею. На думку лiкарiв, вiн помер через кiлька годин пiсля того, як штучно приспав себе.
Ми довго мовчали. А потiм я сказав задумливо:
- Хто знає, можливо, завдяки Пегасовi я працюю тепер над величною проблемою антигравiтацiї.
- Треба тiльки, щоб усе скiнчилось благополучно... - сказала, зiтхнувши, Єва. Мене дивує, як вона завжди вiдчувала наближення небезпеки, коли ще не було й натяку на неї.
"Бумеранг"
повертається
Близькi, яких ми тимчасово втрачаємо, а потiм знаходимо знову, стають нам дорожчими вдвiчi. Те саме можна сказати й про речi та про умови життя.
Скiльки незабутнiх, прекрасних днiв ми прожили з Євою та двома невгамовно допитливими хлопчиками пiсля мого приїзду з Букави! Ми лишились у Празi на час вiдпустки, щоб перед польотом у Всесвiт я мiг "набрати повнi груди рiдного повiтря", як висловилась Єва.
Тiльки в останнi днi вiдпустки наше ясне небо затягнуло хмарками: Єва почала умовляти, щоб я вiдмовився вiд участi в дослiдженнi антигравiплана. Вона доводила, що я вже й так попрацював на суспiльство i що тепер на мене мають право дружина та дiти.
Єва знала, що всякi умовляння - марнi: я був головним конструктором корабля i не мiг перекласти риск дослiджень на iнших.
В Африцi я застав своїх друзiв у розпалi приготування до польоту. Столяров, Греттi та Ханг старанно перевiряли апаратуру, поповнювали запаси антиречовини в батареях, випробовували корабель в короткочасних польотах.
- На скiльки днiв ви заготували продукти?-запитав я.
- Аж на п'ятдесят рокiв! - заспокiйливо сказав Орлов. - Нам все одно потрiбен баласт, а енергiї вистачить.
- Невже ви хочете мандрувати цiлих пiвстолiття? - жартував Ханг. - Ми повернемось через десять днiв.
За день до старту все було переглянуто i перевiрено. Лишився тiльки останнiй урочистий акт - хрестини антигравiплана. Це почесне завдання було доручено Євi.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10